Дуби-вітрогони, що вікують в Шумейковому, добре пам`ятають події вересня 1941 року. Тоді протягом кількох днів на маленькому п`ятачку землі розривалися міни, свистіли кулі і гинули люди. Йшов до завершення третій місяць війни з німецько-фашистськими загарбниками. Україна захлиналася у крові та пожарищах, регулярні війська відступали.

У Шумейковому відбувся останній бій командуючого фронтом генерала Михайла Кирпоноса та його штабу і простих солдатів, які попали в щільне кільце німецьких військ, відступаючи з Києва.

   Історики навіть сьогодні не можуть вказати точну кількість загиблих. Адже до цього часу знаходять останки бійців, що навіки залишилися в Лохвицькому краї, щоб оберігати наш спокій. 

  Стогне-плаче земля, бо переповнена болем, кров`ю людською, риданнями батьків та дітей. А нам, сучасній молоді, залишилися у спадок спогади і перекази, могили безіменних солдатів, що свідчать про їхні подвиги,  і Меморіали пам`яті.

Щороку студенти-першокурсники Лохвицького механіко-технологічного коледжу Полтавської ДАА відвідують урочище Шумейкове. Приходять, щоб покласти квіти і вклонитися відомим та невідомим солдатам війни.

Ми вдячні Заводській міській раді, що знайшла можливість профінансувати нам цю поїздку.

Дарина Тарабан, студентка гр. Т-11б